Весело всміхається травень,
Бо скінчилася навчання пора.
І зібралась на дзвоник останній
Вся весела шкільна дітвора.
Коли травнево мріє бузок і пахне цвіт, тоді приходить щире і трепетне, незабутнє свято – останній дзвоник. Його з нетерпінням очікують усі: учні перевідних класів – бо для них попереду три місяці безтурботних канікул, родичі і батьки школярів – бо їхні діти зможуть відпочити, вчителі – бо попереду відпустка. Але найбільше його очікують випускники, для яких воно радісне і водночас сумне. Радість від того, що вони стали дорослими, розумними, готовими до звершення своїх задумів, а сумне – бо доводиться прощатися з дитинством, безтурботним життям, школою, друзями. Дитинство уже ніколи до них не повернеться, розтане піснею останнього дзвінка, який покличе їх у незвідану дорогу майбутнього.Останній дзвоник... скільки в ньому спогадів, мрій і сподівань, радості і смутку, світлої печалі. У цей день, можливо, як ніколи, випускники відчули, що школа – це їх рідний дім, адже вони тут виросли. Життя кожної людини – це історія, яка має минуле, теперішнє і майбутнє. Час змінює все. Життєва дорога людини нелегка і мінлива.
Та всім неодмінно світитиме далеким вогником, стискаючи серце спогадом дитинства, рідна школа. Ще зовсім недавно Антоненко Світлана Василівна зустріла на шкільному порозі маленьких несміливих пташенят, що боялися відірватися від батьківського крила, а сьогодні, через якусь мить на майданчик вийшли змужнілі красені – соколи і ніжні ,чарівні лебідки, готові до відльоту у вирій такого складного і не передбачуваного дорослого життя.
В добру путь , дорогі друзі !
В суєті не згубіть доброти,
Силу духу черпайте в любові,
Хоч нелегко вам буде іти.
Не цурайтеся рідного слова,
Не зганьбіть своє чесне ім’я.
Правда є у житті лиш єдина -
Не забудьте, що вище нема
Від імені Людина !
Великого земного щастя вам !
На свій останній урок випускників запросила Кушніренко Надія Іванівна (класний керівник 11 класу).
 
 
|
